Київський національний університет будівництва і архітектури вже понад 75 років освітлює шляхи інженерів. Але як виглядало навчання тут у 1970-х роках, коли кишеньковий калькулятор коштував як дві стипендії? Це розповідає колишня киянка Надія Шана, яка зараз живе у США, але назавжди залишилася київкою.

У 1970-ті роки здобуття вищої освіти було справжнім престижем. Школа, інститут, робота, сім'я та обов'язковий виїзд до моря — шлях виглядав зрозумілим і стабільним. Для Надії вибором став Київський інженерно-будівельний інститут, де на факультеті водопостачання та водовідведення розквітнув справжній квітник зі студенток.

Студентський потік-курс налічував близько 100 осіб із чотирьох груп. Серед них були випускники армії, спортсмени та діти керівників. Лекції проходили в амфітеатрах, де панувала атмосфера веселощів і єднання. Першокурсників легко було впізнати за широко розплющеними очима та тривогою у коридорах.

Одним із найцікавіших етапів навчання була геодезична практика у таборі "Будівельник" під Києвом. Студенти жили у літніх корпусах, вмивалися холодною водою, але раділи свіжому повітря та річці Козинка. Там вони вивчали терміни типу "теодоліт" та "нівелір", які тоді здавалися їм справжніми комп'ютерними іграми.

Навчання вимагало не лише знань, а й розуміння математики та програмування для електронно-обчислювальних машин. Калькулятори були необхідними приладами, але їх не було у всіх. Коли Надія забула свій кишеньковий калькулятор у великій аудиторії, вона опинилася у розпачі, адже купити новий означало витратити дві стипендії.

Подружки вирішили опублікувати об'яву про втрачений прилад біля гардероба. Два дні реакції не було, але 1 квітня з'явився жартівливий допис. Надія не повірила, що це шутка, і пішла з коробкою дорогих цукерок зустрічати знахідника. Оказалося, що калькулятор знайшов суворий староста групи, який ретельно перевіряв особу повернувача.

Ця історія залишила незабутні враження про студентські взаємовідносини та віру у те, що хороші люди завжди поруч. Надія з гумором згадує ці часи, щоб додавати щасливих хвилин читачам та нагадати про те, як змінюється світ, залишаючись при цьому вірним своїй київській історії.