Після трагічної аварії на Чорнобильській АЕС Київ став одним із головних міст, яке приймало людей, евакуйованих із забруднених радіоактивними викидами територій. Українська столиця фактично стала епіцентром ліквідації катастрофи поза зоною відчуження, де організовували допомогу постраждалим та розселяли тисячі сімей.

Перші групи евакуйованих прибували до Києва майже одразу після катастрофи. Пожежників та працівників станції, які постраждали в ніч аварії, привозили до аеропорту «Жуляни». Звідти більшість відправляли до Москви, проте заражені літаки негайно повернули назад у столицю, оскільки московські медичні працівники відмовилися їх обслуговувати.

Організація радіометричного контролю та обмивання людей із заражених територій відбувалася у спеціальних санітарних пропускниках Жовтневої лікарні та інших медичних закладів. Одним із перших пунктів, що надавав допомогу, стала клінічна лікарня №9 на Сирці. Пацієнтів розміщували в окремих корпусах, які раніше використовувалися як інфекційні відділення.

Небезпечний радіоактивний інвентар, включаючи меблі та навіть фрагменти стін, викинули у яр Сирецького парку. Попри спроби дезактивації, палати продовжували «фонити», і діти з Сирецького масиву довго гралися з небезпечними предметами. Ситуацію набули розголосу лише у 2000-х роках, коли тут провели дозиметричну розвідку та вивезли все радіоактивне сміття.

27 квітня 1986 року урядова комісія ухвалила рішення про евакуацію мешканців постраждалих територій. У Прип'ять прибули понад 1100 автобусів з автотранспортних підприємств Києва та області. Попри організаційні помилки та відсутність засобів індивідуального захисту для водіїв, місто переселили злагоджено за три години.

Важливою частиною роботи став пошук житла для евакуйованих. Спішно почали будувати нове атомне містечко Славутич на території Чернігівщини, адміністративно віднесене до Київської області. Багато хто з переселенців осів у Києві, отримавши квартири на нових масивах Троєщина та Харківський, а також у мікрорайоні Микільської Борщагівки.

У нових київських кварталах, де влаштувалися прип'ятчане, перші роки нерідко лунала похоронна музика, а дітей називали «чорнобильськими їжаками». Згодом взаємини між місцевими та переселенцями налагоджувалися, а на Троєщині створили парк пам'яті жертвам катастрофи та встановили Стіну пам'яті з гранітними плитами.

На Троєщині та Оболоні оселилися не лише переселенці, а й колишні керівники ЧАЕС, такі як Віктор Брюханов та Анатолій Дятлов. Цей масив став місцем, де зупинилися історії героїв, які ризикували життям заради безпеки інших, залишивши після себе безліч спогадів та пам'ятників.