Восьмидесята річниця визволення столиці нагадує про непростий шлях до відновлення Києва після Другої світової війни. 6 листопада 1943 року радянські війська звільнили місто, яке було майже повністю зруйноване, а інфраструктура та культурні пам'ятки знищені або підірвані власниками. На початку 1944 року в Києві залишилося лише 250 тисяч мешканців, і саме тоді розпочалася масштабна робота з відбудови життя.

Першим кроком стало прибирання головної вулиці — Хрещатика. У лютому 1944 року утворили спеціальну організацію «Хрещатикбуд», яка займалася розчищенням завалів. Робочі руки катастрофічно бракували, тому кияни працювали вручну, використовуючи лише кілька екскаваторів, коней та прості інструменти.

Майже все розбирання руїн проводили мешканці міста та передмість у дві зміни. Щодня на Хрещатику працювало від 7 до 15 тисяч людей, а також 4,5 тисячі німецьких військовополонених. Серед добровольців були відомі митці, студенти та пенсіонери, які гаслом ставили відбудову рідного міста.

До кінця літа 1944 року завали були прибрані, а в серпні почали прокладати новий підземний колектор довжиною 1350 метрів. Там зводили всі інженерні комунікації: теплотрасу, електрокабелі, зв'язок та водопровід, що стало фундаментом для майбутнього розвитку столиці.

Конкурс на проєкт відновлення вулиці оголосили у червні 1944 року, запровадивши як відкриту, так і закриту частини для архітекторів. До кінця року було розроблено 22 проєкти, які виставили на суд громадськості. Остаточний вигляд Хрещатика сформували у 1955 році, хоча радянська влада пізніше вносила корективи в архітектурні рішення.

Сили небайдужих киян дозволили місту не лише вистояти під час війни, а й швидко відновитися. Завдяки праці тисяч людей Київ не лише повернув собі головну вулицю, а й заснував нові важливі установи, які працюють у столиці й досі.