7 травня 1905 року Київ отримав свій найбільш незвичний вид транспорту — Михайлівський електричний канатний підйом, відомий сьогодні як фунікулер. Цього року легендарній візитівці столиці виповнюється 121 рік, і вона залишається єдиним місцем, де сучасні цифрові технології оплати поєднуються з механізмами столітньої давнини.

Проблема зв'язку між Подолом і Верхнім містом існувала століттями, проте її вдалося вирішити лише наприкінці ХІХ століття. Інженер Артур Абрагамсон запропонував радикальне рішення — похилу залізницю з канатною тягою. Проєкт втілили за три роки, хоча через спротив власників садиб нижню станцію спочатку не змогли довести до Поштової площі, «відрізавши» її на 38 метрів.

Цікаво, що до середини 1930-х фунікулер офіційно вважався трамвайним маршрутом. Пасажири могли пересісти з трамвая № 15 у вагон підіймача за тим самим квитком, що робило транспортну мережу Києва однією з найпрогресивніших у Європі того часу. Лише після реконструкції 1928 року лінію подовжили до її сучасного вигляду.

Справжнє серце системи приховане від очей пасажирів у машинному залі на верхній станції. Машиніст Наталія Шевцова, яка працює тут майже 15 років, називає свою професію роботою «сірих кардиналів». Вона керує відправленням і зупинкою, чекаючи підтвердження готовності обох вагонів, які з'єднані одним тросом і фактично тягнуть один одного, створюючи ідеальний баланс.

За 121 рік підйомник довів свою надійність, ігноруючи виклики від історичних потрясінь до примх погоди. Під час німецької окупації 1941–1943 років, коли інший транспорт стояв без пального, фунікулер перевіз понад мільйон пасажирів. Система «парашутів» гарантує безпеку навіть у разі обриву каната, а принцип противаги дозволяє економити електроенергію.

Нинішні реалії війни вносять свої корективи: під час блекаутів підйомник змушений зупиняти роботу через відсутність напруги. Проте навіть у такі моменти він залишається символом незламності — щойно енергетики повертають світло, фунікулер одним із перших відновлює рух, знову з'єднуючи Поділ із Верхнім містом.