Пам'ятник Тарасові Шевченку навпроти Червоного корпусу Київського університету, який сьогодні є символом Києва, з'явився на своїй місцевості лише 6 березня 1939 року, після семи невдалих спроб та десятиліть опору імперської влади. Цей монумент став результатом довгої боротьби української громадськості за право вшанувати Кобзаря, яка стикалася з прямим саботажем з боку російських чиновників та радянської цензури.

Ще на початку XX століття, у 1904 році, було створено комітет для збору коштів на пам'ятник, до якого увійшли такі видатні діячі, як Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський та Ілля Репін. Попри офіційний дозвіл Київської міської думи 1909 року, російська імперія чинила тиск, перенослячи місце встановлення монумента з центральної Михайлівської площі на захаращену Караваєвську площу, щоб ізолювати його від громадського життя. Місце для пам'ятника княгині Ользі на Михайлівській площі було обрано спеціально, щоб замість Кобзаря вшанувати імперську історію.

Наступні десятиліття принесли ще більше перешкод. Після кількох міжнародних конкурсів, де всі проєкти були відхилені або визнані політично небезпечними, Перша світова війна зруйнувала надії на встановлення монумента, а кошти конфіскували. У 1919–1920 роках більшовики встановлювали тимчасові гіпсові погруддя, які швидко знищувалися денікінцями або невідомими, а згодом і самі радянці, які вважали їх недостатньо ідеологічно витриманими.

Остаточний проєкт скульптора Матвія Манізера, створений у 1938 році, також не пройшов без болю. Радянська влада, зокрема Лазар Каганович, відкинула оригінальний задум, де Шевченко стояв би з кулаком у долоні, закликаючи до повалення колгоспного ладу. Під тиском влади поет був зображений з опущеною головою та закладеними за спину руками, що символізувало страждання, а не протест. Лише після цих компромісів монумент було відкрито у 1939 році.

З моменту відкриття пам'ятник став центром важливих історичних подій: від урочистостей у День Соборності до масових протестів кампаній «Україна без Кучми» та «Повстань, Україно!». Сьогодні, попри загрозу повномасштабного вторгнення, пам'ятник залишається символом стійкості, захищений щитами та піском, чекаючи на перемогу, щоб знову стати в усій своїй величі в парку Шевченка.