Збереження київського модерну початку ХХ століття є частиною міської ідентичності, яку після втрати неможливо відтворити. Фіксація та поширення інформації про такі випадки слугує одним із інструментів громадського контролю. Кожна задокументована і публічно висвітлена втрата посилює суспільний тиск на владу щодо захисту тих архітектурних пам'яток, які ще можна врятувати від знесення.