Вчені підтвердили, що у часи Київської Русі гриби-трутовики слугували ефективним природним засобом для лікування ран та зупинки кровотеч. Ця знахідка змінює уявлення про давню медицину, доводячи, що наші предки володіли високим рівнем практичних знань про лікувальні властивості природи.

Археологічні розкопки на територіях, що входили до складу давньої держави, виявили залишки трутовиків у культурних шарах. Оскільки ці гриби не мали харчової цінності, їхнє масове знаходження свідчить про спеціальне використання. Пориста структура трутовиків ідеально підходила для ролі перев'язувальних матеріалів, які сушили та зберігали як «аптечний запас».

Особливо важливою ця практика була для воїнів-дружинників, які часто отримували поранення у боях. Давні знахарі та воїни використовували подрібнені трутовики для швидкої зупинки кровотечі, а також готували з них настої для внутрішнього застосування при шлункових недугах. Це дозволяло створити дієву систему першої допомоги прямо в походах.

Етнографічні дані XIX–XX століть зберегли пам'ять про ці знання, підтверджуючи безперервність традиції. Народні перекази розповідають про трутовики як про «лісових охоронців», які дарують силу й захист. Таке поєднання практичного досвіду з культурними віруваннями робило ці гриби невід'ємною частиною побуту та військових дій.

Ця знахідка демонструє винахідливість людей того часу, які вміли адаптуватися до складних умов, знаходячи рішення навіть без сучасних технологій. Застосування грибів-трутовиків у медицині Київської Русі — це історичний факт, що підкреслює глибокий зв'язок людини з природою та високий рівень розвитку народної медицини на українських землях.