18 квітня у Голосіївському районі столиці сталася трагедія, яка знову змусила суспільство замислитися над ефективністю правоохоронців. Під час теракту загинуло семеро людей, ще щонайменше 14 отримали поранення. Двох поліцейських повідомлено про підозру у втечі з місця подій, залишивши цивільних у небезпеці. Ця подія стала ще одним болючим нагадуванням про те, що система безпеки не завжди встигає за сучасними загрозами.

Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко одразу доручив голові Нацполіції Івану Вигівському провести службове розслідування. Також було відсторонено від посад цілу вертикаль керівництва патрульної поліції Києва. Міністр зазначив, що протоколи реагування та підготовка представників органів правопорядку мають бути переглянуті з урахуванням ризику використання громадянами зброї та боєприпасів.

Фото до матеріалу: Трагедія в Голосіїві: чому система безпеки не встигає за загрозами

Проблема не лише в окремих помилках чи кадрових рішеннях, а й у тому, як влаштована сама система. Реформа поліції після Революції Гідності мала на меті трансформацію міліції, проте невирішеними залишилися системні проблеми, такі як катування, незаконні затримання та безпорадність у захисті від злочину. Частина колишніх міліціонерів поновила службу через суд, що призвело до збереження інституційної пам'яті, яка іноді гальмує зміни.

В умовах повномасштабної війни внутрішня безпека залежить безпосередньо від поліції, проте її діяльність часто піддається політичному впливу. Посада голови Нацполіції залишається цілковитим рішенням міністра, що суперечить принципам євроінтеграції. Деполітизація системи управління, яка декларується роками, на практиці залишається лише декларацією, а не нормою.

Ключовим викликом є також кадровий голод. Некомплект у патрульній поліції становить близько 25%, а в Києві — ще більше. Працівників змушені постійно залучати на підсилення, навіть якщо вони не мають достатнього досвіду роботи в реагуванні. Це змушує систему працювати на межі можливостей, що підвищує ризик помилок у критичні моменти.

Щоб запобігти подібним трагедіям у майбутньому, необхідно посилити інституційну спроможність органу. Це передбачає неупереджені службові розслідування, оновлені протоколи реагування та професійну підготовку. Важливо також вирішити питання законного застосування зброї та ухвалити закон про цивільну зброю з чіткими правилами, що вже готується.

Важливо розуміти, що вирішення цих проблем неможливе лише через політичні заяви після резонансних подій. Визначальними стануть здатність системи реалізувати зміни на практиці та наявність реальних механізмів контролю. Поки деполітизація залишається декларацією, межі реформи визначає не війна, а сама внутрішня система органів правопорядку.