Олександр Каламурза з 15-річною донькою Анною продовжують жити у сапонівському хуторі на Борзнянщині, залишившись удвох після того, як дружина та старші діти виїхали до Німеччини. Батько займається господарством, а щодня автобус возить Аню до школи у сусідньому Ядути, де дівчина вчиться у дев'ятому класі.

Олександр приїхав сюди з Києва 20 років тому разом із дружиною Оленою та двома маленькими дітьми. У місті він працював інженером на заводі та займався створенням ікон у монастирі. У селі вони купили хату за 4500 гривень, де згодом виросли четверо дітей. Зараз Олександр тримає велике господарство: собак, котів, овець, качок, курей та індика, який слугує пильним охоронцем.

Старші діти — Ілля, Антонія та Георгій — навчалися в Києві, але згодом виїхали за кордон. Дружина Олена поїхала до Німеччини у 2022 році, спочатку сама, а згодом до неї приєдналися інші діти. Сім'я мешкає у гуртожитку у Нюрнберзі, де працює та вивчає німецьку мову. З часом стосунки між подружжям погіршилися, і вони офіційно розлучилися.

Аня залишилася з батьком, бо не хоче виїжджати з рідного дому. Вона допомагає господарству, грає в ігри та планує вивчитися на бухгалтера, щоб працювати з дому. Дівчина зізнається, що дуже сумує за мамою та братами, але жити в Німеччині не хоче, обираючи спокійне життя на хуторі.

У хаті Каламурзів зберігається домашня атмосфера: комп'ютери, конструктори, які батько складає взимку, та куток з іконами, де вони з дочкою щодня моляться. Олександр дотримується катакомбної течії в православ'ї, а також розповідає про свій досвід у вивченні філософії та відмову від магії, зрозумівши її небезпеку.

Попри відстань та обставини, сім'я підтримує зв'язок, хоча спілкування стало рідшим. Ання мріє про те, щоб цього літа відвідати матір у Німеччині, але поки що це неможливо через фінансові труднощі. Їхнє життя на хуторі залишається прикладом стійкості та вірності своїм переконанням у складні часи.