Січень 2026 року став для Києва випробуванням, яке в мирний час називають надзвичайною ситуацією. Місто зіткнулося з повним колапсом інфраструктури: відключення світла паралізувало водопостачання, а відсутність тепла призвела до загрози промерзання каналізаційних мереж. У столиці зникла можливість функціонувати як сучасний мегаполіс, і жителі опинилися перед обличчям примітивних викликів виживання.

Після масованого обстрілу 20 січня лівобережна частина міста опинилася майже повністю без води через знеструмлені насосні станції. Навіть коли світло повертається, подача на високі поверхи часто не відновлюється одразу, оскільки підкачувальні системи потребують стабільного живлення. Це демонструє критичну залежність міської інженерії від електроенергії.

Особливо важко пройшов цей місяць район Троєщина, де поєдналися енергетичні удари, морози та проблеми з опаленням. Голова Деснянської РДА Максим Бахматов відверто визнав, що необхідність побудови стійкої енергетичної системи виникла б ще кілька років тому. Відсутність стратегічного планування стала очевидною під час реальних кризових подій.

Найбільш тривожним сигналом стала публічна дискусія про можливе використання вуличних туалетів у разі замерзання каналізації. Хоча офіційні заперечення від КМДА та Київводоканалу стверджують про безпеку мереж, сама поява такої ідеї свідчить про глибоку управлінську кризу. Відповідальність за внутрішньобудинкові мережі часто перекладається на ОСББ та ЖЕК, що ускладнює швидке вирішення проблем.

Санітарний ризик зростає для всіх мешканців, але найгірше становище залишається за маломобільними громадянами, літніми людьми та інвалідами. Відсутність ліфтів та неможливість самостійно дістатися до пунктів водопостачання створює загрозу для тих, хто фізично не може вийти з квартири. Соціальні служби не завжди встигають забезпечити масовий обхід квартир у таких умовах.

Ситуація ускладнюється наявністю двох паралельних властей — КМДА та КМВА, які часто діють незграбно та конфліктують між собою. Замість єдиного кризового штабу мешканці отримують суперечливу інформацію, а реальні рішення затримуються через бюрократичні перетягування каната. Київ тримається на героїзмі аварійних бригад, але системних резервів для подібних викликів у столиці поки що недостатньо.