Київська монорейка стала унікальним експериментом для всього СРСР, який мав дуже коротке життя. Цей проєкт обіцяв стати футуристичною альтернативою метро та залізниці, але швидко зник з міського пейзажу. Історія цього незвичного транспорту починається ще у XIX столітті, коли перші моделі з'явилися у світі.

У другій половині XX століття ідея монорейки набрала популярності у багатьох країнах, хоча часто вона залишалася лише атракціоном. У Німеччині, Японії та інших державах будували повноцінні системи, а найстаріша робоча монорейка діє у Вупперталі з 1901 року.

У Києві проєкт розробили співробітники КПІ, які створили демонстраційну модель у 1960-х роках. Разом із фахівцями заводу електротранспорту вони розробили двигуни та збудували вагончик для кількох пасажирів. У 1966 році почали готувати будівництво кільцевої траси на ВДНГ.

Планувалося створити навісну монорейку довжиною 1,8 км від станції метро «Гідропарк» до моста Патона. Вагон на 120 пасажирів мав розвивати швидкість до 120 км/год і курсувати частково автоматизовано. Також розглядали варіант лінії «Березняки — Гідропарк» протяжністю 3,5 км.

Експериментальну трасу на ВДНГ завершили у 1967 році, і вона стала однією з перших у світі з лінійним електроприводом. Вагончики рухалися по колу на висоті до дев'яти метрів, а у 1970 році проєкт засвітився у комедійному фільмі «Сміхонічні пригоди Тарапуньки і Штепселя».

На початку 1970-х років інтерес до екзотичного транспорту швидко згас через технічні недоліки. У 1972 році монорейку на ВДНГ розібрали, а на її місці збудували павільйон товарів народного споживання.

У 2000-х роках приватна компанія спробувала реанімувати ідею, створивши систему «Капвей» під Києвом. Хоча вона мала дві рейки замість однієї, проєкт не отримав підтримки влади і був забутий. Трасу з часом демонтували, а вагон перевезли до Державного музею авіації України.