Переговори про мир між США та Іраном застрягли в стратегічному глухому куті через зміну характеру іранського режиму. Аналітики називають цей етап «Ісламська республіка 3.0», оскільки система набула нових ознак після зовнішнього тиску та військових ударів.

Президент США Дональд Трамп має рацію, стверджуючи, що відбулася фактична зміна режиму. Зовнішній тиск, який зазвичай послаблює системи, у цьому випадку активував механізм консолідації навколо ідеї виживання.

Ключовою зміною стала готовність Тегерану одночасно вести переговори та загрозувати ескалацією. Іран тепер має доведену здатність закривати протоку Ормуз, що перетворило попередню загрозу на реальний інструмент впливу.

Новим фактором є зміна керівництва, де КВІР виступає домінуючим актором, а Моджтаба Хаменеї розглядається як потенційний спадкоємець. Це створює нову операційну рамку для прийняття рішень.

Розрахунки Тегерану принципово відрізняються від західних: ідеологічна легітимність та виживання режиму важать більше за економічну ефективність та добробут населення. Це обмежує простір для компромісів.

США зараз перебувають у гіршому становищі, оскільки попередні загрози ескалацією не досягли декларованих цілей. Кожен наступний крок вгору потребує більше ресурсів і демонструє зростаючу неспроможність.

Головне питання для майбутніх переговорів полягає у тому, чи зможе хтось використати асиметрію у визначенні успіху. Для США це зупинка ядерної програми, а для Ірану — вистояти та отримати гарантії безпеки.