Після 2022 року питання одночасної присутності міжнародних фармацевтичних компаній в Україні та Росії перестало бути лише репутаційним — воно стало системним викликом для нашої системи охорони здоров'я. Це не про моральні оцінки чи декларації про гуманітарну відповідальність, а про три конкретні параметри: глибину інтеграції в російську економіку, рівень залежності українського ринку від їхніх препаратів та ризики для стабільності постачання в умовах війни.

Лікарські засоби не є товаром відкладеного попиту. У багатьох випадках йдеться про терапії, переривання яких має прямі клінічні наслідки. Саме тому будь-яке рішення — регуляторне, політичне чи ринкове — потребує не емоційної, а структурної оцінки. Станом на 2022–2026 роки на українському ринку продовжують працювати понад два десятки міжнародних фармацевтичних компаній, які водночас зберігають присутність у Росії.

Фото до матеріалу: Фармбізнес після 2022 року: перелік компаній, що не вийшли з російського ринку

Масштаби оборотів у Росії у більшості випадків у кілька разів перевищують показники в Україні. Ключове питання полягає не в самому факті дворинкової присутності, а в наступному: у яких сегментах існує реальна клінічна залежність України; де наявна повна або часткова замінність препаратів; які моделі інтеграції створюють довгострокові ризики. Без відповіді на ці питання дискусія залишається поверхневою.

Збереження комерційної діяльності іноземних фармкомпаній у Росії означає участь в економіці держави, яка веде війну проти України. Сукупний річний податковий внесок цих компаній в російський бюджет еквівалентний десяткам сучасних танків та балістичних ракет, що завдають ударів по нашій державі. Втім, завдання цього матеріалу — описати структуру явища: типи інтеграції, масштаби оборотів та характер портфелів.

Для оцінки реального впливу важливо визначити, в яких сегментах існує безальтернативна залежність від препаратів дворинкових компаній, а де Україна може обійтися аналогами. У світлі нормативно-правових актів кожен такий випадок має розглядатися індивідуально. Це знижує ризик як для пацієнтів, так і для українського ринку в разі зміни структури присутності окремих виробників.

Наш аналіз показує три важливі речі: глибина інтеграції різна, масштаби оборотів у Росії суттєво перевищують українські, а рівень замінності терапій відрізняється за нозологіями. У складних терапевтичних напрямах — онкології, біології, імунології — різкі регуляторні рішення можуть створити загрозу для пацієнтів. Завдання держави — інвентаризувати критичні нозології, диверсифікувати постачання та стимулювати локалізацію критичних молекул.

У рамках цього огляду ми свідомо відмовилися від механічного підрахунку будь-яких юридичних «слідів». До аналізу не були включені виробники, які мають лише поодинокі реєстрації або фактично згорнули комерційну діяльність. У центрі уваги опинилися лише ті компанії, чия діяльність одночасно підтверджується на ринку України та зберігається на ринку Росії у формі продажів, локального виробництва або контрактних схем.

У перелік увійшли компанії з власними виробництвами в Росії, такі як Berlin-Chemie, KRKA, Servier, Sanofi, Bayer, AstraZeneca, Astellas, Polpharma, Reckitt Benckiser, Hetero, Sun Pharma, Novartis, AbbVie, Boehringer Ingelheim, Roche, Pfizer, GSK та Janssen. Їхні моделі варіюються від повного циклу виробництва до імпорту та контрактних схем. Масштаби їхніх оборотів у Росії часто у кілька разів перевищують українські, що формує економічну асиметрію.

В Україні ці компанії працюють через представництва або локальні юридичні особи, займаючись імпортом, маркетингом та дистрибуцією. Флагманські препарати включають Nimesil, Siofor, Co-Prenesa, Valsacor, Triplixam, Detralex, Soliqua, Lantus, Cavinton, Panangin, Xarelto, Relief, Symbicort, Forxiga, Omnic, Vesicare, Valacyclovir, Ketanov, Serlift, Uperio, Tobradex, Humira, Venclicsto, Jardiance, Synjardi, Tamiflu, MabThera, Madopar, Eliquis, Medrol, Augmentin, Seretide, Vermox, Rispolept та інші. Багато з цих препаратів мають генеричні аналоги, що знижує ризик залежності, але у вузьких терапевтичних нішах заміна може бути небезпечною.

Таким чином, питання дворинкової присутності — це справа не символічного позиціонування, а фармацевтичної стійкості. Рішення мають ухвалюватися на рівні не списків компаній, а конкретних нозологій, ланцюгів постачання та структурної залежності. У довгій війні вразливість визначається не гучністю заяв, а якістю інвентаризації ризиків. І саме тут проходить межа між емоційною реакцією та стратегічною політикою.