Ірина Колобаєва, 22-річна командирка екіпажу батальйону безпілотних систем, прийшла на фронт лише після загибелі свого чоловіка. Її рішення стати дронаркою було усвідомленим кроком, зробленим у січні 2025 року, щоб продовжити справу близької людини та захистити Україну. Позивний «Білка» вона отримала ще в цивільному житті через руді коси та великі передні зуби, і ця назва супроводжувала її з 19 років.

Адаптація до чоловічого колективу відбулася природно завдяки дитячому вихованню та дружбі зі старшим братом. У бригаді, де служив її чоловік, Ірину сприйняли як повноцінного бойового товариша, оцінивши її мотивацію та здатність швидко навчатися. Хлопці активно залучали її до роботи, розуміючи, що вмотивована людина є цінним ресурсом для виконання завдань.

Робота з FPV-дронами стала вибором після першого навчання, яке показало, що саме цей тип техніки найбільше відповідає її характеру. Ірина працює з дорогими моделями, такими як Shrike та «Вирій», цінуючи їхню стабільність та ефективність. Вона розуміє, що пілоти дронів на фронті є найпріоритетнішими цілями для ворога, і їхнє життя постійно перебуває під загрозою.

Небезпека на позиціях реальна: оператори часто ходять пішки на відстань до 20 км від лінії зіткнення, де їх чекають артилерія, міномети та інфільтрація ворога. Ірина не дозволяє собі емоцій, коли бачить страждання ворога, оскільки головне завдання — виконати бойове доручення та зберегти життя товаришів. Її особистий рахунок становить 122 знищені вороги та 53 поранені.

Суспільство часто не розуміє ролі жінок у війні, ставлячи під сумнів їхні здібності або сприймаючи їхній вибір як дивний. Ірина стикається з цими стереотипами щодня, але для неї важливіше довіра та взаєморозуміння всередині екіпажу. Вона цінує колег, які готові ризикувати життям заради спільної мети, і вважає, що війна триває до тих пір, поки не буде досягнуто реальних результатів.

Повертаючись додому, Ірина відчуває гострий розрив між реальністю фронту та життям у тилу, де багато людей ще не усвідомлюють масштабу загрози. Вона планує зробити закордонний паспорт та поєднати цивільну спеціальність з досвідом війни, але знає, що шлях до відновлення життя буде важким. Для неї єдиним правильним рішенням стало повернення на позиції, навіть коли настав час відпустки.